Хорошун Леонид Петрович, механік, член-кореспондент НАН України (Київ)

Народився 25 квітня 1937 р. в с. Любеч Чернігівської області. Після закінчення у 1959 р. механіко-математичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка він назавжди пов’язав своє професійне життя з Інститутом механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України. Тут у 1963 р. Л.П. Хорошун захистив кандидатську, а в 1970-му — докторську дисертації. Від 1973 року він працює завідувачем відділу, нині очолює відділ механіки стохастично неоднорідних середовищ.

Леонід Петрович зробив значний внесок у розвиток низки фундаментальних напрямів механіки деформівного твердого тіла, а також електродинаміки і макроекономіки.

На початку 60-х років Л.П. Хорошун запропонував єдину теорію класичної термодинаміки і термодинаміки незворотних процесів, що базується на двох формах представлення приросту внутрішньої енергії системи. На її основі досліджено загальні закономірності реологічних співвідношень і теорії пружнов’язкопластичного деформування та зміцнення матеріалів з урахуванням прихованої енергії деформації. У цей же час методом комплексних потенціалів він дає представлення розв’язку рівнянь плоских фізично-нелінійних задач теорії пружності і в’язкопружності та досліджує вплив фізичної нелінійності на концентрацію напружень біля криволінійних отворів.

Подальші роки пов’язані з розробкою ученим теорії прогнозування ефективних фізико-механічних властивостей композитних матеріалів і рідинно-дисперсних сумішей стохастичної структури. Запропоновано одноточкове наближення і метод умовних моментів для розв’язку статистично нелінійних диференціальних рівнянь деформування і теплопровідності структурно-неоднорідних середовищ. Леонід Петрович дослідив закономірності впливу компонентів і параметрів мікроструктури на ефективні властивості шаруватих матеріалів, матеріалів, зміцнених дисперсними частинками, односпрямованими і багатоспрямованими неперервними і дискретними волокнами, матеріалів, ослаблених стохастично розташованими порами і тріщинами.

На основі стохастичних рівнянь механіки і термодинаміки для структурно-неоднорідних середовищ Л.П. Хорошун побудував уточнені варіанти теорії пружних насичених рідиною середовищ, рівнянь двотемпературної теплопровідності і двокомпонентних пружних сумішей. Встановлено узагальнений закон Дарсі, що враховує пружність твердої фази. Визначено коефіцієнти рівнянь двофазних середовищ через фізико-механічні властивості фаз і геометрію структури. Досліджено ефекти, зумовлені двофазністю у пружних сумішах і насичених рідиною масивах.

Ідеї і моделі механіки композитних матеріалів, запропоновані вченим, продовжені у циклі робіт, присвячених шаруватим пластинам і оболонкам. Розроблено новий метод побудови прикладної теорії шаруватих пластин і оболонок, що базується на уявленні про однорідний у площині напружено-деформівний стан тонкостінного елемента довільної за товщиною структури. Одержано рівняння без урахування і з урахуванням поперечних дотичних напружень, визначено приведені жор сткості шаруватого тонкостінного елемента, досліджено задачі статики, динаміки і стійкості.

Окреме місце у науковій біографії Л.П. Хорошуна займає механіка руйнування. Так, у механіці тріщин це нова постановка математичної задачі про тріщину у композиті як у двофазному середовищі. Запропоновано новий критерій тріщиностійкості матеріалу на основі параметрів повної діаграми деформування і встановлено кореляційний зв’язок між ним і в’язкістю руйнування для алюмінієвих сплавів і сталей. Розроблено новий підхід до визначення двомірної пластичної зони в околі вершини тріщин і критичного навантаження. Для лінійної задачі побудовано строгі інтегральні співвідношення в околі вершини тріщини, на основі чого проведено критичний аналіз J-інтегралу. Доведено неможливість визначення критичного навантаження з умови балансу пружної енергії, що звільняється, і роботи руйнування у вершині тріщини через їх неспіввимірність і обмеженість напруження, з якого починається руйнування. У механіці пошкоджуваності розроблено структурну теорію зв’язаних процесів деформування і короткочасної пошкоджуваності матеріалу, яка базується на моделюванні процесу пошкодження утворенням на місці зруйнованих мікрооб’ємів стохастично розташованих мікропор, порожніх або заповнених частинками зруйнованого матеріалу, а також на описанні деформування пошкоджуваного матеріалу стохастичними рівняннями теорії пружності і побудові рівнянь балансу мікропористості.

Поряд із застосуванням стохастичних моделей і рівнянь для дослідження структурно-неоднорідних суцільних середовищ Л.П. Хорошун запропонував новий принцип побудови статистичної механіки атомно-молекулярних систем, який на відміну від загальноприйнятого методу функцій розподілу у фазовому просторі системи частинок, ґрунтується на методі статистичного і ковзаючого усереднення стохастичного рівняння руху одиничної частинки, що взаємодіє з оточуючими частинками за законом Леннарда—Джонса. На цій основі побудовано як класичні, так і уточнені рівняння пружності і гідромеханіки.

Застосування двоконтинуумних моделей для описання механічних явищ у композитних матеріалах і рідинно-дисперсних сумішах стало базою для побудови Л.П. Хорошуном двоконтинуумної механіки діелектриків як основи електромагнітомеханіки. Він запропонував новий принцип розробки теорії зв’язаних динамічних процесів елекромагнітомеханіки в діелектриках і п’єзоелектриках, що базується на двоконтинуумній механіці діелектриків як суміші попарно зв’язаних у нейтральні молекули чи комірки позитивних і негативних зарядів та на визначенні вектора поляризації і породжуваного ним електричного поля. Отримані рівняння інваріантні щодо перетворень Галілея, описують поздовжню електричну і поперечні електромагнітні диспергуючі хвилі у рухомих діелектриках та зв’язані акустичні й електромагнітні хвилі. Сформульовано модель світового ефіру як близького до ідеального рідкого діелектрика, в якому вільно рухаються небесні тіла і розповсюджуються поперечні електромагнітні хвилі у вигляді взаємних зміщень позитивних і негативних зарядів нейтральних частинок, що утворюють ефір.

На початку нового тисячоліття Л.П. Хорошун зацікавився фундаментальними питаннями макроекономіки і створенням математичних моделей динаміки виробництва, грошей і цін. Він запропонував новий принцип побудови теорії виробничих функцій, що базується на формулюванні фізично наочних диференційних рівнянь динаміки виробництва у матеріальній формі для закритої і відкритої економіки, які враховують продуктивність, амортизацію і накопичення реального капіталу.

Запропоновано математичну модель динаміки грошей і цін у макроекономіці, що ґрунтується на нестаціонарних диференціальних рівняннях балансу товарної і грошової мас. Досліджено найпростіший варіант — просте виробництво з участю підприємницького сектору і сектору домашніх господарств без урахування виробництва інвестиційних товарів й амортизації капіталу. Розглянуто дві ціни продукції — витратну і споживчу, а також введено лінійні залежності між ними і грошовими масами підприємницького сектору і домашніх господарств. Побудовано систему диференціальних рівнянь динаміки грошових мас секторів і цін. Досліджено розвиток інфляції у часі, залежності швидкості обігу грошової маси від виробництва і споживання, а також темпу інфляції — від темпів приросту грошової маси, виробництва і споживання.

Л.П. Хорошун — член Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки, редколегії міжнародного журналу «Прикладная механика». Перу вченого належить понад 290 наукових праць, у тому числі 10 монографій. Леонід Петрович підготував 23 кандидати і 5 докторів наук, викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Його наукові дослідження відзначено Державною премією УРСР у галузі науки і техніки та премією НАН України імені О.М. Динника.

Джерело інформації: Вісник НАН України. — 2007. — N 4.

Чи знаєте Ви, у чому хибнiсть поняття "Фiзичний вакуум"i

Фiзичний вакуум - поняття релятивiстської квантової фiзики, пiд ним там розумiють нижчий (основне) енергетичний стан квантованого поля, що має нульовi iмпульсом, моментом iмпульсу i iншими квантовими числами. Фiзичним вакуумом релятивiстськi теоретики називають повнiстю позбавлений речовини простiр, заповнений невимiрюваним, тобто лише уявним полем. Такий стан на думку релятивiстiв не є абсолютною порожнечею, але простором, заповненим деякими фантомними (вiртуальними) частками. Релятивiстська квантова теорiя поля стверджує, що, у згодi з принципом невизначеностi Гейзенберга, у фiзичному вакуумi постiйно народжуються i зникають вiртуальнi, тобто що здаються (кому що здаютьсяi), частки: вiдбуваються так званi нульовi коливання полiв. Вiртуальнi частки фiзичного вакууму, а отже, вiн сам, за визначенням не мають системи вiдлiку, оскiльки iнакше порушувався б принцип вiдносностi Ейнштейна, на якому грунтується теорiя вiдносностi (тобто стала б можливою абсолютна система вимiру з вiдлiком вiд часток фiзичного вакууму, що у свою чергу однозначно спростувало б принцип вiдносностi, на якому постороена СТО). Таким чином, фiзичний вакуум i його частки не є елементи фiзичного свiту, але лише елементи теорiї вiдносностi, якi iснують не у реальному свiтi, але лише в релятивiстських формулах, порушуючи при цьому принцип причинностi (виникають i зникають безпричинно), принцип об'єктивностi (вiртуальнi частки можна рахувати залежно вiд бажання теоретика або iснуючими, або не iснуючими), принцип фактичної вимiрностi (не спостережуванi, не мають своїй ИСО).

Коли той або iнший фiзик використовує поняття "Фiзичний вакуум", вiн або не розумiє абсурдностi цього термiну, або лукавить, будучи прихованим або явним прибiчником релятивiстської iдеологiї.

Зрозумiти абсурднiсть цього поняття найлегше звернувшись до витокiв його виникнення. Народжено воно було Полем Дираком в 1930-х, коли стало ясно, що заперечення ефiру в чистому виглядi, як це робив великий математик, але посереднiй фiзик Анри Пумнкаре, вже не можна. Надто багато фактiв суперечить цьому.

Для захисту релятивiзму Поль Дирак ввiв афизичне i алогiчне поняття негативної енергiї, а потiм i iснування "моря" двох компенсуючих один одного енергiй у вакуумi - позитивною i негативною, а також "моря" компенсуючих один одного часток - вiртуальних (тобто що здаються) електронiв i позитронiв у вакуумi.

Проте така постановка є внутрiшньо суперечливою (вiртуальнi частки не спостережуванi i їх по свавiллю можна вважати в одному випадку вiдсутнiми, а в iншому - присутнiми) i такою, що суперечить релятивiзму (тобто запереченню ефiру, оскiльки за наявностi таких часток у вакуумi релятивiзм вже просто неможливий). Детальнiше читайте в FAQ по ефiрнiй фiзицi.

Хорошун Леонід Петрович